.
Увійти 
|
НА ГОЛОВНУ |
№ 3/2016
1Тернопільський національний економічний університет
Емерджентний інституційний порядок в економіці та його поведінкові підстави
Ekon. teor. 2016; 3:69-81 | https://doi.org/10.15407/etet2016.03.069 |
АНОТАЦІЯ ▼
Розглянуто концептуальні підходи до моделювання поведінки економічних суб’єктів та розкрито поняття раціональності економічного вибору. Показано, що систематична відповідність намірів та очікувань, котрі визначають дії різних, пов’язаних між собою індивідів, є основою формування певного інституційного порядку. Сформульовано авторське бачення феномену емерджентного інституційного порядку. Висвітлено результати спроби підтвердження феномену емерджентного інституційного порядку в лабораторних умовах. Наведено приклад виникнення емерджентного інституційного порядку в реальних економічних системах. Аргументується висновок про те, що важливі складові емерджентного порядку, присутні в ринкових процесах, зумовлені впливом інститутів, а не самою лише раціональністю індивідів.
Ключові слова:раціональність, стратегічна взаємодія, поведінкова теорія ігор, феномен емерджентного інституційного порядку
Стаття російською мовою (cтор. 69 - 81) | Завантажити | Завантажень : 309 |
Стаття українською мовою (cтор. 69 - 81) | Завантажити | Завантажень : 238 |
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ▼
Дементьєв В. (2009). Що ми досліджуємо, коли досліджуємо інститути // Економічна теорія. №3. С. 75–92.
Жаліло Я. (2015) Еволюція чинників дієвості економічної політики держави та інституційна криза в Україні // Економічна теорія. №2. С. 5–18.
Козюк В. (ред.) (2015). Сучасні вимірники рівня розвитку структурних та інституціональних характеристик національної та глобальної економік: навч.-метод. посіб. 2-ге вид., випр. і доп. Тернопіль: Вектор. 248 с.
Мандевиль Б. (2000). Басня о пчёлах, или Пороки частных лиц – блага для общества. М.: Мысль. 291 c.
Прутська О. (2003). Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехід-ній економіці. Київ: Логос. 256 с.
Смит В. (2008). Адам Смит в двух лицах. Из: Экспериментальная экономика (комплекс исследований, по совокупности которых автору присуждена Нобелевская премия). М: Мысль. C. 375.
Смит В. (2008). Конструктивистская и экологическая рациональность в экономической теории. Из: Экспериментальная экономика (комплекс исследований, по совокупности которых автору присуждена Нобелевская премия). М: Мысль. C. 419–504.
Тарасевич В. (2004). Інституціональна теорія: методологічні пошуки і гіпотези // Економічна теорія. № 2. С. 45–56.
Anand P., Pattanaik P., Puppe C. (2009). The Handbook of Rational and Social Choice. Oxford University Press. 592 р. doi: https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780199290420.001.0001">doi.org/10.1093/acprof:oso/9780199290420.001.0001">https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780199290420.001.0001
Angner E. (2012). Behavioral economics. In: Uskali Mäki (Ed.), Philosophy of Economics, Handbook of the Philosophy of Science, V. 13 P. 641–689. doi: https://doi.org/10.1016/B978-0-444-51676-3.50022-1">doi.org/10.1016/B978-0-444-51676-3.50022-1">https://doi.org/10.1016/B978-0-444-51676-3.50022-1
Arrow K. (1996). The Rational Foundations of Economic Behavior, Proceedings of the IEA Conference held in Turin, Italy, New York: St. Martin’s Press. P. xiii-xvii. doi: https://doi.org/10.1057/9780230389724">doi.org/10.1057/9780230389724">https://doi.org/10.1057/9780230389724
Culp J., Schumacher H. (2011). Reciprocity in Economic Games // Analysed Krilik. V. 1. P. 349–364. doi: https://doi.org/10.1515/auk-2011-0123">doi.org/10.1515/auk-2011-0123">https://doi.org/10.1515/auk-2011-0123
Jevons W. (1965). The theory of political economy (5th ed.). New York: Augustus M. Kelley.
Katona G. (1951). Psychological Analysis of Economic Behavior. New York: McGraw-Hill.
Simon H. (1957). Administrative behavior: A study of decision-making process in administrative organization (2nd ed.). New York: Macmillan.
Simon H. (1987). Bounded Rationality. In The New Palgrave, edited by John Eatwell, Murray Milgate, and Paul Newman. London: Macmillan. P. 266–268. doi: https://doi.org/10.1057/978-1-349-95121-5_472-1">doi.org/10.1057/978-1-349-95121-5_472-1">https://doi.org/10.1057/978-1-349-95121-5_472-1
Sunder S. (2003). Market as Artifact: Aggregate Efficiency from Zero Intelligence Traders. In: Models of a Man: Essays in Memory of Herbert A. Simon. Cambridge Mass.: MIT Press.
Tversky A., Kahneman D. (1986). Rational Choice and the Framing of Decisions // The Journal of Business. V. 59. № 4. P. 251–278. doi: https://doi.org/10.1086/296365">doi.org/10.1086/296365">https://doi.org/10.1086/296365
Zatzman G. (2012). Sustainable Resource Development. NJ: Wiley-Scrivener Publish-ers. 544 p. doi: https://doi.org/10.1002/9781118568859">doi.org/10.1002/9781118568859">https://doi.org/10.1002/9781118568859
№ 4/2019
КОЗЮК Віктор Валерійович 1, ІВАШУК Юрій Петрович2
1Західноукраїнський національний економічний університет
2Тернопільський національний економічний університет
Поведінкові основи побудови стимулюючих екорежимів
Ekon. teor. 2019; 4:29-41 | https://doi.org/10.15407/etet2019.04.029 |
АНОТАЦІЯ ▼
На основі проведеного поведінкового експерименту розглянуто ефективність самостимулюючих екологічних режимів у неусталених економічних системах. Показано, що раціональний вибір як методологічна основа не завжди є достатньою передумовою для розробки дієвих екологічних режимів. Обґрунтовано, що початковий рівень добробуту може обумовлювати преференції економічних суб'єктів щодо екологічних благ. Відзначено, що в умовах низької пріоритетності суспільного добробуту та екології, на індивідуальному рівні відсутні підстави вважати, що колективні дії щодо збільшення пропозиції екологічних благ будуть успішними. Виявлено, що потенціал реплікації альтруїстичних стратегій є доволі слабким, і вони майже цілковито нівелюються рентозагарбницькою поведінкою, при цьому колективні дії не генерують належний емерджентний порядок, в рамках якого опортуністична поведінка підпадала б під суворіші обмеження. Загалом, результати експерименту засвідчують про посилення ефекту розриву між індивідуальним раціональним рентозагарбницьким вибором і колективним результатом, що призводить до деградації екології, що відповідно ставить під сумнів доцільність створення децентралізованого механізму з фінансування блага "чиста екологія" в Україні. Обґрунтовано, що в короткостроковому періоді потенційно успішними будуть саме ті інструменти екологічної політики, котрі ґрунтуватимуться на використанні залучення індивідів до отримання благ від реалізації такої політики та підштовхування їх. У довгостроковому періоді покращення ситуації в царині пропозиції екологічних благ може ґрунтуватись на змінах в преференціях, котрі не завжди жорстко обумовлені рівнем доходу, зокрема екологічна політика повинна бути причетною до тих змін в інституційній якості та освіті, які були б релевантні змінам у преференціях.
Ключові слова: поведінковий експеримент, суспільні блага, екологічний режим, раціональний вибір, преференції економічних суб'єктів
Стаття російською мовою (cтор. 29 - 41) | Завантажити | Завантажень : 335 |
Стаття українською мовою (cтор. 29 - 41) | Завантажити | Завантажень : 277 |
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ▼
2. Arrow K. (1987). Rationality of self and others in an economic system / in Hogarth, Robin M.; Reder, Melvin W. (eds.), Rational choice: the contrast between economics and psychology, Chicago: The University of Chicago Press, P. 201–216.
3. Barrett S. (1994). Self-enforcing International Environmental Agreements. Oxford Economic Papers. № 46. P. 878–894. doi: https://doi.org/10.1093/oep/46.supplement_1.878">doi.org/10.1093/oep/46.supplement_1.878">https://doi.org/10.1093/oep/46.supplement_1.878
4. Barrett S. ( 2006). Climate Treaties and "Breakthrough" Technologies. American Economic Review. № 96 ( 2). Р. 22–25.
5. Barrett S., Dannenberg A. (2012). Climate negotiations under scientific uncertainty. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. № 109. Р. 17372-17376. doi: https://doi.org/10.1073/pnas.1208417109">doi.org/10.1073/pnas.1208417109">https://doi.org/10.1073/pnas.1208417109
6. Baumol W., Oates W. (1988). The Theory of Environmental Policy, 2nd Edition. Cambridge University Press. Cambridge. 312 p.
7. Becker G. (1976). The Economic Approach to Human Behavior / The University of Chicago Press. 320 p.
8. Bénabou R., Tirole J. (2006a). Incentives and Prosocial Behavior. American Economic Review. № 96 (5). Р. 1652–1678. doi: https://doi.org/10.1257/aer.96.5.1652">doi.org/10.1257/aer.96.5.1652">https://doi.org/10.1257/aer.96.5.1652
9. Brekke L., Kiang J. et al. (2009). Climate change and water resources management. A federal perspective, USA Geological Survey Circular, 1331. 65 р. URL: pubs.usgs.gov/circ/1331/
10. Bruvoll A., Nyborg K. (2004). The Cold Shiver of Not Giving Enough: On the Social Cost of Recycling Campaigns. Land Economics. № 80, issue 4. Р. 539–549. doi: https://doi.org/10.2307/3655809">doi.org/10.2307/3655809">https://doi.org/10.2307/3655809
11. Carraro C., Siniscalco D. (1993). Strategies for the international protection of the environment. Journal of Public Economics. Elsevier. № 52(3). Р. 309–328.
12. Carraro C., Siniscalco D. (1993). Strategies for the Protection of the Environment. Journal of Public Economic. № 52. Р. 309–328.
13. Dannenberg A. Sturm B. et al. (2010). Do equity preferences matter for climate negotiators? Environmental and Resource Economics. № 47(1). Р. 91–109. doi: https://doi.org/10.1007/s10640-010-9366-5">doi.org/10.1007/s10640-010-9366-5">https://doi.org/10.1007/s10640-010-9366-5
14. Finus M. (2001). Game Theory and International Environmental Cooperation. Cheltenham: Edward Elgar.
15. Fullerton D., Kinnaman T. (1996, September). Household Responses to Pricing Garbage by the Bag. American Economic Review. № 86 (4). Р. 971–984. doi: https://doi.org/10.3386/w4670">doi.org/10.3386/w4670">https://doi.org/10.3386/w4670
16. Hage O., Soderholm P., et al. (2009). Norms and Economic Motivation in Household Recycling: Empirical Evidence from Sweden. Resources. Conservation and Recycling. Vol. 53 № 3. Р. 155–165. doi: https://doi.org/10.1016/j.resconrec.2008.11.003">doi.org/10.1016/j.resconrec.2008.11.003">https://doi.org/10.1016/j.resconrec.2008.11.003
17. Hasson R., Löfgren Å. et al. (2010). Climate change in a public goods game: Investment decision in mitigation versus adaptation. Ecological Economics. № 70, issue 2. Р. 331-338. doi: https://doi.org/10.1016/j.ecolecon.2010.09.004">doi.org/10.1016/j.ecolecon.2010.09.004">https://doi.org/10.1016/j.ecolecon.2010.09.004
18. Irlenbusch B., Sliwka D. (2005). Incentives, Decision Frames, and Motivation Crowding Out – An Experimental Investigation.
19. Kahneman, D., Tversky, A. (2000). Choices, values and frames. New York: Cambridge University Press and the Russell Sage Foundation
20. Lange A. (2006). The impact of equity-preferences on the stability of international environmental agreements. Environmental and Resource Economics. №. 34 (2). Р. 247–267. doi: https://doi.org/10.1007/s10640-005-0006-4">doi.org/10.1007/s10640-005-0006-4">https://doi.org/10.1007/s10640-005-0006-4
21. Leiserowitz A. (2006). Climate Change Risk Perception and Policy Preferences: The Role of Affect, Imagery, and Values. Climatic Change. Vol. 77. Issue 1–2. Р. 45–72. doi: https://doi.org/10.1007/s10584-006-9059-9">doi.org/10.1007/s10584-006-9059-9">https://doi.org/10.1007/s10584-006-9059-9
22. Milinski M., Semmann D. (2006). Stabilizing the Earth’s climate is not a losing game: Supporting evidence from public goods experiments. Proceedings of the National Academy of Sciences. № 103. P. 3994–3998. doi: https://doi.org/10.1073/pnas.0504902103">doi.org/10.1073/pnas.0504902103">https://doi.org/10.1073/pnas.0504902103
23. Milinski M., Semmann D. et al. (2008). The collective-risk social dilemma and the prevention of simulated dangerous climate change. Proceedings of the National Academy of Science of the USA, 105. P. 2291–2294.
24. Miranda M., Aldy J. (1998). Unit Pricing of Residential Municipal Solid Waste: Lessons from Nine Case Study Communities. Journal of Environmental Management. № 52 (1), January. Р. 79–93. doi: https://doi.org/10.1006/jema.1997.0161">doi.org/10.1006/jema.1997.0161">https://doi.org/10.1006/jema.1997.0161
25. Rege M., Telle K. (2004). The impact of social approval and framing on cooperation in public good situations. Journal of Public Economics. № 88. P. 1625–1644. doi: https://doi.org/10.1016/s0047-2727(03)00021-5">doi.org/10.1016/s0047-2727(03)00021-5">https://doi.org/10.1016/s0047-2727(03)00021-5
26. Tavoni A., Dannenberg A. et al.(2011). Inequality, communication, and the avoidance of disastrous climate change in a public goods game. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. № 108. P. 11825–11829. doi: https://doi.org/10.1073/pnas.1102493108">doi.org/10.1073/pnas.1102493108">https://doi.org/10.1073/pnas.1102493108
27. Viscusi W., Zeckhauser R. (2006). National survey evidence on disasters and relief: Risk beliefs, self-interest, and compassion. Journal of Risk and Uncertainty, Springer, vol. 33(1). P 13-36. doi: https://doi.org/10.1007/s11166-006-0169-6">doi.org/10.1007/s11166-006-0169-6">https://doi.org/10.1007/s11166-006-0169-6
28. Young O. (2011). The Effectiveness of International Environmental Regimes: Comparing and Contrasting Findings from Quantitative Research. International Studies Review. Vol. 13, Issue 4. P. 579–605. doi: https://doi.org/10.1111/j.1468-2486.2011.01045.x">doi.org/10.1111/j.1468-2486.2011.01045.x">https://doi.org/10.1111/j.1468-2486.2011.01045.x
КОЗЮК Віктор Валерійович 1, ІВАШУК Юрій Петрович2
1Західноукраїнський національний економічний університет
2Тернопільський національний економічний університет
Поведінкові основи побудови стимулюючих екорежимів
Ekon. teor. 2019; 4:29-41 |
АНОТАЦІЯ ▼
На основі проведеного поведінкового експерименту розглянуто ефективність самостимулюючих екологічних режимів у неусталених економічних системах. Показано, що раціональний вибір як методологічна основа не завжди є достатньою передумовою для розробки дієвих екологічних режимів. Обґрунтовано, що початковий рівень добробуту може обумовлювати преференції економічних суб’єктів щодо екологічних благ. Відзначено, що в умовах низької пріоритетності суспільного добробуту та екології, на індивідуальному рівні відсутні підстави вважати, що колективні дії щодо збільшення пропозиції екологічних благ будуть успішними. Виявлено, що потенціал реплікації альтруїстичних стратегій є доволі слабким, і вони майже цілковито нівелюються рентозагарбницькою поведінкою, при цьому колективні дії не генерують належний емер-джентний порядок, в рамках якого опортуністична поведінка підпадала б під суворіші обмеження. Загалом, результати експерименту засвідчують про посилення ефекту розриву між індивідуальним раціональним рентозагарбницьким вибором і колективним результатом, що призводить до деградації екології, що відповідно ставить під сумнів доцільність створення децентралізованого механізму з фінансування блага "чиста екологія" в Україні. Обґрунтовано, що в короткостроковому періоді потенційно успішними будуть саме ті інструменти екологічної політики, котрі ґрунтуватимуться на використанні залучення індивідів до отримання благ від реалізації такої політики та підштовхування їх. У довгостроковому періоді покращення ситуації в царині пропозиції екологічних благ може ґрунтуватись на змінах в преференціях, котрі не завжди жорстко обумовлені рівнем доходу, зокрема екологічна політика повинна бути причетною до тих змін в інституційній якості та освіті, які були б релевантні змінам у преференціях.
Ключові слова:поведінковий експеримент, суспільні блага, екологічний режим, раціональний вибір, преференції економічних суб’єктів
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ▼
2. Arrow K. (1987). Rationality of self and others in an economic system / in Hogarth, Robin M.; Reder, Melvin W. (eds.), Rational choice: the contrast between economics and psychology, Chicago: The University of Chicago Press, P. 201–216.
3. Barrett S. (1994). Self-enforcing International Environmental Agreements. Oxford Economic Papers. № 46. P. 878–894. doi: doi.org/10.1093/oep/46.supplement_1.878
4. Barrett S. ( 2006). Climate Treaties and "Breakthrough" Technolo-gies. American Economic Review. № 96 ( 2). Р. 22–25.
5. Barrett S., Dannenberg A. (2012). Climate negotiations under scientific uncertainty. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. № 109. Р. 17372-17376. doi: doi.org/10.1073/pnas.1208417109
6. Baumol W., Oates W. (1988). The Theory of Environmental Policy, 2nd Edition. Cambridge University Press. Cambridge. 312 p.
7. Becker G. (1976). The Economic Approach to Human Behavior / The University of Chicago Press. 320 p.
8. Bénabou R., Tirole J. (2006a). Incentives and Prosocial Behavior. American Economic Review. № 96 (5). Р. 1652–1678.
9. Brekke L., Kiang J. et al. (2009). Climate change and water resources management. A federal perspective, USA Geological Survey Circular, 1331. 65 р. URL: http: //pubs.usgs.gov/circ/1331/ doi: doi.org/10.1257/aer.96.5.1652
10. Bruvoll A., Nyborg K. (2004). The Cold Shiver of Not Giving Enough: On the Social Cost of Recycling Campaigns. Land Economics. № 80, issue 4. Р. 539–549. doi: doi.org/10.2307/3655809
11. Carraro C., Siniscalco D. (1993). Strategies for the international protection of the environment. Journal of Public Economics. Elsevier. № 52(3). Р. 309–328.
12. Carraro C., Siniscalco D. (1993). Strategies for the Protection of the Environment. Journal of Public Economic. № 52. Р. 309–328.
13. Dannenberg A. Sturm B. et al. (2010). Do equity preferences matter for climate negotiators? Environmental and Resource Economics. № 47(1). Р. 91–109. doi: doi.org/10.1007/s10640-010-9366-5
14. Finus M. (2001). Game Theory and International Environmental Cooperation. Cheltenham: Edward Elgar.
15. Fullerton D., Kinnaman T. (1996, September). Household Responses to Pricing Garbage by the Bag. American Economic Review. № 86 (4). Р. 971–984. doi: doi.org/10.3386/w4670
16. Hage O. Soderholm P. et al.(2009) Norms and Economic Motivation in Household Recycling: Empirical Evidence from Sweden. Resources. Conservation and Recycling. Vol. 53 № 3. Р. 155–165. doi: doi.org/10.1016/j.resconrec.2008.11.003
17. Hasson R., Löfgren Å. et al. (2010). Climate change in a public goods game: Investment decision in mitigation versus adaptation. Ecological Economics. № 70, issue 2. Р. 331-338. doi: doi.org/10.1016/j.ecolecon.2010.09.004
18. Irlenbusch B., Sliwka D. (2005). Incentives, Decision Frames, and Motivation Crowding Out – An Experimental Investigation.
19. Kahneman, D., Tversky, A. (2000). Choices, values and frames. New York: Cambridge University Press and the Russell Sage Foundation
20. Lange A. (2006). The impact of equity-preferences on the stability of international environmental agreements. Environmental and Resource Economics. №. 34 (2). Р. 247–267. doi: doi.org/10.1007/s10640-005-0006-4
21. Leiserowitz A. (2006). Climate Change Risk Perception and Policy Preferences: The Role of Affect, Imagery, and Values. Climatic Change. Vol. 77. Issue 1–2. Р. 45–72. doi: doi.org/10.1007/s10584-006-9059-9
22. Milinski M., Semmann D. (2006). Stabilizing the Earth’s climate is not a losing game: Supporting evidence from public goods experiments. Proceedings of the National Academy of Sciences. № 103. P. 3994–3998. doi: doi.org/10.1073/pnas.0504902103
23. Milinski M., Semmann D. et al. (2008). The collective-risk social dilemma and the prevention of simulated dangerous climate change. Proceedings of the National Academy of Science of the USA, 105. P. 2291–2294.
24. Miranda M., Aldy J. (1998). Unit Pricing of Residential Municipal Solid Waste: Lessons from Nine Case Study Communities. Journal of Environmental Management. № 52 (1), January. Р. 79–93. doi: doi.org/10.1006/jema.1997.0161
25. Rege M., Telle K. (2004). The impact of social approval and framing on cooperation in public good situations. Journal of Public Economics. № 88. P. 1625–1644. doi: doi.org/10.1016/s0047-2727(03)00021-5
26. Tavoni A., Dannenberg A. et al.(2011). Inequality, communication, and the avoidance of disastrous climate change in a public goods game. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. № 108. P. 11825–11829. doi: doi.org/10.1073/pnas.1102493108
27. Viscusi W., Zeckhauser R. (2006). National survey evidence on disasters and relief: Risk beliefs, self-interest, and compassion. Journal of Risk and Uncertainty, Springer, vol. 33(1). P. 13-36. doi: doi.org/10.1007/s11166-006-0169-6
28. Young O. (2011). The Effectiveness of International Environmental Regimes: Comparing and Contrasting Findings from Quantitative Research. International Studies Review. Vol. 13, Issue 4. P. 579–605. doi: doi.org/10.1111/j.1468-2486.2011.01045.x
№ 4/2020
1Тернопільський національний економічний університет
Можливість трансформації реципрокного обміну у форми прояву корупційної поведінки
Ekon. teor. 2020; 4:65-77 | https://doi.org/10.15407/etet2020.04.066 |
АНОТАЦІЯ ▼
Попри всю "неринковість" реципрокних взаємодій, було б занадто заперечувати невидиму калькуляцію мережевих трансфертів, облік наданого та отриманого. В цій праці шляхом поєднання історичного та логічного було встановлено, що між реципрокним обміном та типами корупційної поведінки існує
доволі тонка межа. Спільні складові стосуються якості базису і підґрунтя, що
вказує на сутність та походження корупційних практик. Виняткове та унікальне
виявляється у різновидах форм вияву загального. Загальним виступають відносини довіри, значення якої розкрито на основі представленого дерева гри.
Методом класифікації виокремлено форми прояву корупційної поведінки. Зазначено, що надійним "запобіжником" опортуністичної поведінки при реципрокному обміні слугує система жорстких соціальних норм. Якщо ринкові угоди страхуються формальними санкціями або неформальними силовими методами, порушення неписаних норм поведінки в економіці дарообміну карається позбавленням довіри, що означає виключення суб’єкта, який не виправдав очікувань, з мережі реципрокних взаємодій. Звернуто увагу, що трансакційні видатки в умовах реципрокності є досить низькими, тому що відносини обміну персоніфіковані, а важливість подарунка визначається його суб’єктивною цінністю для того, кому його пропонують. Встановлено, що, з одного боку, обмін у розумних межах подарунками та заохоченнями може становити соціально
прийнятний компонент успішних ділових відносин. Однак, з іншого боку, якщо
особа є уповноваженою на виконання функцій держави, подарунок їй можуть пропонувати з метою підкупу та/або схиляння до зловживання повноваженнями. Оскільки боротьба з корупцією згори, як правило, не зачіпає тих стійких і домінуючих стереотипів суспільної свідомості, стандартів і цінностей, які виховувалися десятки і навіть сотні років, при виробленні політик мінімізації корупції рекомендовано послуговуватись методологією та результатами досліджень зі сфери поведінкової економіки, що визначає перспективні напрями досліджень цієї проблеми.
Ключові слова:реципрокність, реципрокний обмін, корупція, корупційна поведінка
Стаття російською мовою (cтор. 65 - 77) | Завантажити | Завантажень : 159 |
Стаття українською мовою (cтор. 65 - 77) | Завантажити | Завантажень : 213 |
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ▼
форми прояву в умовах інформаційно-мережевого суспільства. Економічна
теорія. № 1. C. 53-66. doi.org/10.15407/etet2016.01.053
2. Гриценко А.А. (ред.) (2008). Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований. Харьков: Форт. 928 с.
3. Гриценко А.А. (ред.). Артьомова Т.І., Кричевська Т.О. та ін. (2012).
Інститут довіри в координатах економічного простору-часу. Київ: Ін-т екон. та
прогнозувань. 212 с.
4. Ослунд А. (1996) Рентоориентированное поведение в российской переходной экономике. Вопросы экономики. № 8. С. 99–108.
5. Смит В. (2008) Экспериментальная экономика (комплекс исследований,
по совокупности которых автору присуджена Нобелевская премия). Москва:
Мысль. 2008. 808 c.
6. Тимофеев Л. (2000). Институциональная коррупция: очерки теории. Москва: Российский гос. гуманит. университет. 65 с.
7. Abbink K., Irlenbusch B., Renner E. (2002). An Experimental Bribery Game.
Journal of Law, Economics and Organization. № 18(2). P. 428–454.
doi.org/10.1093/jleo/18.2.428
8. Barr A., Serra D. (2009). The Effects of Externalities and Framingon
Briberyin a Petty Corruption Experiment. Experimental Economics. № 12(4). P.
488–503. doi.org/10.1007/s10683-009-9225-9
9. Barr A., Serra D. (2010). Corruption and Culture: An Experimental Analysis.
Journal of Public Economics. № 94(11–12). P. 862-869.
doi.org/10.1016/j.jpubeco.2010.07.006
10.Berggren H. (2011). Social trust and radical individualism / The Nordic Way.
– World Economic Forum Davos, P. 13-27.
11.Bollier D. (2002). The Stubborn Vitality of the Gift Economy. Silent Theft:
The Private Plunder of Our Common Wealth. First Printing ed. New York: Routledge, P. 38-39.
12.Butler J., Giuliano P., Guiso L. (2014). The Right Amount of Trust. NBER
Working paper. № 15344.
13.Cameron L., Chaudhuri A., Nisvan E., L. Gangadharan L. (2009). Propensities to Engage in and Punish Corrupt Behavior: Experimental Evidence from Australia, India, Indonesia and Singapore. Journal of Public Economics. Vol. 93. Iss. 7–8.
P. 843–851. doi.org/10.1016/j.jpubeco.2009.03.004
14.Cheal D.J. (1988). The Gift Economy. New York: Routledge. 228 p.
15.Sahlins M. (1972). Stone Age Economics. Chicago, III: Aldine-Atherton. 348 p.
16.Seymour L. (2000). Corruption, culture, and markets. New York : Basic
Books. Р. 112-125.
17.Kranton R. (September, 1996). Reciprocal exchange: a self-sustaining system. American Economic Review, V. 86, Issue 4. P. 830-851.
18.Lambsdorff J. (2002). Corruption and rent-seeking. Public Choice.
Universität Göttingen, Germany. № 113. P. 97-125.
doi.org/10.1023/A:1020320327526
19.Noonan J. (1984) Bribes. New York: Macmillan. 839 p.
20.North D. C. (1991). Institutions, institutional change and economic
performance / New York: Cambridge University Press. 152 pp.
21.Klaveren J. (1993). The Concept of Corruption. New Brunswick: Transaction
Publishers. P. 25–28.
22.Tanzi V. (1998). Corruption around the world: causes, consequences,
scope, and cures / IMF Working Paper. № 98(63). 39 р.
doi.org/10.5089/9781451848397.001
23.World Values Survey. URL: www.worldvaluessurvey.org/wvs.jsp
1Тернопільський національний економічний університет
Можливість трансформації реципрокного обміну у форми прояву корупційної поведінки
Ekon. teor. 2020; 4:65-77 | https://doi.org/10.15407/etet2020.04.000 |
АНОТАЦІЯ ▼
Попри всю "неринковість" реципрокних взаємодій, було б занадто заперечувати невидиму калькуляцію мережевих трансфертів, облік наданого та отриманого. В цій праці шляхом поєднання історичного та логічного було встановлено, що між реципрокним обміном та типами корупційної поведінки існує доволі тонка межа. Спільні складові стосуються якості базису і підґрунтя, що вказує на сутність та походження корупційних практик. Виняткове та унікальне виявляється у різновидах форм вияву загального. Загальним виступають відносини довіри, значення якої розкрито на основі представленого дерева гри. Методом класифікації виокремлено форми прояву корупційної поведінки. Зазначено, що надійним "запобіжником" опортуністичної поведінки при реципрокному обміні слугує система жорстких соціальних норм. Якщо ринкові угоди страхуються формальними санкціями або неформальними силовими методами, порушення неписаних норм поведінки в економіці дарообміну карається позбавленням довіри, що означає виключення суб’єкта, який не виправдав очікувань, з мережі реципрокних взаємодій. Звернуто увагу, що трансакційні видатки в умовах реципрокності є досить низькими, тому що відносини обміну персоніфіковані, а важливість подарунка визначається його суб’єктивною цінністю для того, кому його пропонують. Встановлено, що, з одного боку, обмін у розумних межах подарунками та заохоченнями може становити соціально прийнятний компонент успішних ділових відносин. Однак, з іншого боку, якщо особа є уповноваженою на виконання функцій держави, подарунок їй можуть пропонувати з метою підкупу та/або схиляння до зловживання повноваженнями. Оскільки боротьба з корупцією згори, як правило, не зачіпає тих стійких і домінуючих стереотипів суспільної свідомості, стандартів і цінностей, які виховувалися десятки і навіть сотні років, при виробленні політик мінімізації корупції рекомендовано послуговуватись методологією та результатами досліджень зі сфери поведінкової економіки, що визначає перспективні напрями досліджень цієї проблеми.
Ключові слова:реципрокність, реципрокний обмін, корупція, корупційна поведінка
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ▼
2. Гриценко А.А. (ред.) (2008). Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований. Харьков: Форт. 928 с.
3. Гриценко А.А. (ред.). Артьомова Т.І., Кричевська Т.О. та ін. (2012). Інститут довіри в координатах економічного простору-часу. Київ: Ін-т екон. та прогнозувань. 212 с.
4. Ослунд А. (1996) Рентоориентированное поведение в российской переходной экономике. Вопросы экономики. № 8. С. 99–108.
5. Смит В. (2008) Экспериментальная экономика (комплекс исследований, по совокупности которых автору присуджена Нобелевская премия). Москва: Мысль. 2008. 808 c.
6. Тимофеев Л. (2000). Институциональная коррупция: очерки теории. Москва: Российский гос. гуманит. университет. 65 с.
7. Abbink K., Irlenbusch B., Renner E. (2002). An Experimental Bribery Game. Journal of Law, Economics and Organization. № 18(2). P. 428–454. doi.org/10.1093/jleo/18.2.428
8. Barr A., Serra D. (2009). The Effects of Externalities and Framingon Briberyin a Petty Corruption Experiment. Experimental Economics. № 12(4). P. 488–503. doi.org/10.1007/s10683-009-9225-9
9. Barr A., Serra D. (2010). Corruption and Culture: An Experimental Analysis. Journal of Public Economics. № 94(11–12). P. 862-869. doi.org/10.1016/j.jpubeco.2010.07.006
10. Berggren H. (2011). Social trust and radical individualism / The Nordic Way. – World Economic Forum Davos, P. 13-27.
11. Bollier D. (2002). The Stubborn Vitality of the Gift Economy. Silent Theft: The Private Plunder of Our Common Wealth. First Printing ed. New York: Routledge, P. 38-39.
12. Butler J., Giuliano P., Guiso L. (2014). The Right Amount of Trust. NBER Working paper. № 15344.
13. Cameron L., Chaudhuri A., Nisvan E., L. Gangadharan L. (2009). Propensities to Engage in and Punish Corrupt Behavior: Experimental Evidence from Australia, India, Indonesia and Singapore. Journal of Public Economics. Vol. 93. Iss. 7–8. P. 843–851. doi.org/10.1016/j.jpubeco.2009.03.004
14. Cheal D.J. (1988). The Gift Economy. New York: Routledge. 228 p.
15. Sahlins M. (1972). Stone Age Economics. Chicago, III: Aldine-Atherton. 348 p.
16. Seymour L. (2000). Corruption, culture, and markets. New York : Basic Books. Р. 112-125.
17. Kranton R. (September, 1996). Reciprocal exchange: a self-sustaining system. American Economic Review, V. 86, Issue 4. P. 830-851.
18. Lambsdorff J. (2002). Corruption and rent-seeking. Public Choice. Universität Göttingen, Germany. № 113. P. 97-125. doi.org/10.1023/A:1020320327526
19. Noonan J. (1984) Bribes. New York: Macmillan. 839 p.
20. North D. C. (1991). Institutions, institutional change and economic performance / New York: Cambridge University Press. 152 pp.
21. Klaveren J. (1993). The Concept of Corruption. New Brunswick: Transaction Publishers. P. 25–28.
22. Tanzi V. (1998). Corruption around the world: causes, consequences, scope, and cures / IMF Working Paper. № 98(63). 39 р. doi.org/10.5089/9781451848397.001
23. World Values Survey. URL: www.worldvaluessurvey.org/wvs.jsp.
Календар подій
П | В | С | Ч | П | С | Н |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | ||||||
2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |
16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |
23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |
30 |