Розуміння певної невідповідності західної інституціональної теорії пострадянським суспільним реаліям передбачає використання вітчизняного наукового потенціалу, в тому числі теорії життєдіяльності та універсумного підходу. Це дозволяє висунути гіпотези про життєдіяльність як субстанцію та середовище інститутоутворення, про інститути як способи та механізми упорядкування життєдіяльності, про інституціональну універсуміку та архітектоніку як особливі підсистеми систем універсумного типу, що саморозвиваються.

Ключові слова:

У статті подано результати досліджень ранніх етапів інституційної еволюції та деякі пов’язані з цим висновки для сучасної практики інститутоутворення.

Ключові слова:

У статті подано результати досліджень неолітичної інституційної революції та деякі пов'язані з цим висновки для сучасної практики інститутоутворення.

Ключові слова:

Безпосереднім приводом до викладення деяких думок про співвідношення ме-тодології і філософії економічної теорії стала книга О.І.Ананьїна . Спеціальна стаття про цю книгу була підготовлена автором для журналу "Вопросы экономики" . Пропонований увазі читача матеріал являє собою перероблений і уточнений варіант зазначеної статті.

Ключові слова:

Продовжуємо публікацію серії матеріалів[1] про інституційну еволюцію в універсумному контексті. Якщо раніше йшлося переважно про її загальні тенденції, то в даній статті – про деякі особливості інституційної еволюції різних доцивілізаційних універсумних утворень.

Ключові слова:

Досліджено діяльнісні засади, напрямки і результати інституційної еволюції племені. Акцентовано на аспектах інституціоналізації різних сфер його життєдіяльності.

Ключові слова:

Сучасну світову кризу розглянуто з позицій вичерпання католицько-протестант­ською цивілізацією власних духовних ресурсів економічного лідерства й експансії. Економічний розвиток України пов'язаний із зміцненням її православної цивілізаційної ідентичності та перетворенням на один із нових інституційних центрів формування Великої Європи і Великої Євразії.

Ключові слова:

Стаття продовжує цикл раніше опублікованих статей у журналі робіт автора, присвячених дослідженню закономірностей інституціональної еволюції. Розглядається взаємодія інститутів привласнення, визначаються інститути взаємодій і їхня інтеграційна місія в інституціональній архітектоніці.

Ключові слова:

Визначено межі наукового економічного знання, зміст осягнення й універсумного знання, сформульовано пролегомени до екуніки й елементи концепції цілісної істини.

Ключові слова:

Розглянуто різні виміри широкого смислу політичної економії, визначено склад і будову її предметного простору в парадигмальному контексті.

Ключові слова:

Стаття відкриває серію матеріалів про інституційну еволюцію перших цивілізацій Сходу, універсумні підвалини її циклічної поступальності. Розглянуто вплив етногенезу на цивілізаційний цикл. Визначено триєдину субстанцію інститутів, побудову і структуру уно-інституційної мережі, а також позиціонування в останній етнічних інваріантів.

Ключові слова:Ключові слова: цивілізації Сходу, інституційна еволюція, циклічність, етногенез.

Розглянуто еволюцію й особливості поділу і кооперації діяльності в перших цивілізаціях Сходу. Кооперацію діяльності подано як форму перетворення і каналізації природної пасіонарної енергії в суспільну й економічну. Увагу акцентовано на змісті найпростішої, простої та ускладненої простої кооперації діяльності.

Ключові слова:поділ діяльності, кооперація діяльності, пасіонарна енергія, економічна енергія

Розглянуто еволюцію влади-власності у стародавніх общині та племені. Запропо-новано концепцію мережі привласнення, на основі якої визначено конкретні форми й елементи влади-власності. Увагу акцентовано на вивченні персонально-особистої мережі влади-власності вождя племені.

Ключові слова:община, плем’я, влада-власність, суб’єкти, об’єкти, форми, елементи, мережа привласнення

Субстанційність політичної економії розглянуто як первинність, джерельність і підґрунтість. Проаналізовано атрибути її субстанційності: універсумність, універсальність і фундаментальність, які визначають її як філософію економічних наук.

Ключові слова:політична економія, субстанційність, універсумність, універсальність, фундаментальність

Розглянуто проблематику влади-власності у стародавньому племінному союзі. Презентовано еволюцію форм влади-власності. Увагу акцентовано на персонально-особовому кланово-корпоративному привласненні владною групою зрілого племінного союзу об’єктів насильства, землі, надлишкового продукту та інститутів привласнення об’єктів.

Ключові слова:племінний союз, влада-власність, форми, елементи привласнення, насильство, земля, надлишковий продукт, інститути

Розглянуто особливості владно-власницького привласнення інститутів у стародавньому племінному союзі. Увагу акцентовано на розподілі між членами владної групи елементів привласнення інститутів насильства, редистрибуції, моральності, моралі, права та релігії.

Ключові слова:племінний союз, влада-власність, інститути, насильство, ре- дистрибуція, моральність, мораль, право, релігія

Розглянуто проблематику влади-власності в стародавньому племінному союзі східного типу. Увагу акцентовано на персонально-особистому кланово-корпоративному присвоєнні інститутів насильства, редистрибуції, моральності, моралі, права і релігії.

Ключові слова: племінний союз, влада-власність, присвоєння, інститути на-сильства, редистрибуції, моральності, моралі, права, релігії.

Розглянуто взаємодію влади-власності і держави в епоху перших цивілізацій. Увагу акцентовано на родових якісних характеристиках держави взагалі та специфіці східної держави, а також на змісті й етапах коеволюційної поступальної циклічності влади-власності і держави. Показано, що державна власність є ключовою формою об’єктивного владно-власницького привласнення, яка в основному підпорядкована діалектиці змісту і форми

Ключові слова:влада-власність, держава, форми владно-власницького привласнення, конфедерація, федерація, деспотія, протоінститути, власне інститути

Ця стаття завершує перший етап досліджень універсумної і суспільної еволюції, матеріали яких були опубліковані в журналі раніше у вигляді циклу статей. Розглянуто тринітарність перших цивілізацій Сходу, домінантна приналежність їхніх якісних атрибутів східному, серединному і західному типам суспільної еволюції. На цій основі виділено чотири субтипи східного типу суспільної еволюції: східний (Стародавній Єгипет), східно-серединний (Стародавній Китай), серединний (Давня Індія) і західний (Стародавня Месопотамія). Серединність представлена як універсалія культури і контрарна триєдність первинних начал: власне свого – центральності, свого іншого – проміжності, іншого свого – осередку та соборності.
Оскільки універсум є не тільки двоїстим, але й троїстим, обґрунтовано онтологічні, гносеологічні, аксіологічні та праксіологічні передумови можливості й необхідності триалектики як процесу та результату діалектики та діалектики. У зв’язку з цим людина розглядається як контрарна триєдність природного, суспільного та особистісного начал, субстанційною основою якої (людини) є уни як контрарна триєдність генів, мемів й іпосів; показана фрактальність і складність, що зростає, нано-, мікро, мезо, макро- й мегарівнів Людини.
Позначено триалектичні перспективи розвитку фундаментальної економічної науки, в тому числі – актуалізації потенціалу триалектики, некласичних тристоронніх протиріч, контрарної триєдності, апофатичної методології, троїстої природи істини тощо, наповнення людинорозмірної надскладної економічної системи, що самоорганізується, реальним змістом, визначення економічної значимості природного, суспільного та особистісного начал людини, унів, генів, мемів та іпосів, іншими словами – збагачення двоїстого бачення економіки баченням троїстим, сферичним.

Ключові слова: тринітарність, еволюція, тип, субтип, серединність, східність, західність, універсалії культури, центральність, проміжність, осередок, соборність, тріалектака, людина, особистісне, природне, суспільне, гени, меми, іпоси, уни

Ця стаття відкриває цикл публікацій, присвячених універсумній еволюції античної цивілізації і її субцивілізацій. Аналізуються витоки й історія становлення грецько-елліністичної субцивілізації в материковій і острівній частинах Давньої Греції, характерні риси Крито-Кікладського цивілізаційного авангарду.
Визначено особливості давньогрецької суспільної еволюції в кам'яну і мідну епохи, в тому числі: співіснування і взаємодія мінімальних і максимальних общин доплемінного рівня, колективно-індівідуумне екзосвоєння останніми територій перших; початок розгортання неолітичної революції в общині, а не в племені і племінному союзі; домінування еволюційних ліній: 3.2.2.2.2 – неполивного землеробства і скотарства – в материковій частині та 3.2.2.2.3 – неполивного землеробства, скотарства і морського промислу – в острівній частині.
Виділено якісні характеристики цивілізаційного Крито-Кікладського ареалу, які означають його приналежність до серединного субтипу Східного типу суспільної еволюції, а саме: територіально-локалізоване діяльнісно-видове різнома-ніття в общині і племені, а не племінному союзі; державотворення переважно на племінному, а не союзно-племінному субстраті; взаємодія палацового, міського, вельможних і общинних господарств; поява елементів приватного екзосвоєння – і відносно відокремленого, і вплетеного в тканину владно-власницького своєння; позиціонування персонально-корпоративної особисто-кланово-приватної форми останнього як державної; недеспотичний характер теократії, відсутність вертикалі жерців і обожнювання царя.

Ключові слова:цивілізація, субцивілізація, мінімальна і максимальна община, еволюційна лінія, тип і субтип суспільної еволюції, господарство, екзосвоєння, державна форма, влада-власність, теократія

Ця стаття продовжує цикл публікацій, присвячених універсумній еволюції античної цивілізації і її субцивілізацій. Аналізується еволюція Мікенського цивілізаційного ареалу і революційні зрушення "темних віків". Показано, що Микенський цивілізаційний ареал, як і крито-Кікладський, належить до серединного субтипу східного типу громадської еволюції, проте, на відміну від останнього, в ньому досить виразно окреслилися прибережний і внутрішньоматерикові субареали. При переважанні їх загальних серединно-східно-західних (ССЗ) характеристик в першому порівняно висока значущість західного компонента, а тому йому притаманний серединно-західний субтип східного типу, а в другому переважає серединний компонент, що характерно для серединно-серединного субтипу східного типу еволюції.
Дорійські завоювання субмикенського періоду перервали домінування східної лінії громадської еволюції Стародавньої Греції. Палацові господарства були зруйновані, а разом з ними – відповідні суспільні форми. "Залізна революція" X–XI століть каталізувала процеси, іманентні серединному типу суспільної еволюції. У гомерівську епоху, з одного боку, про свої претензії на домінування "заявили" компоненти універсальної серединності, в тому числі технологічні патерни неполивного землеробства, скотарства, річкового і морського промислу, общинна військова демократія, КІ общинне привласнення неподільної землі, ключових знарядь діяльності і протоінститутів. З другого боку, з’являються компоненти нової, особливої серединності, наприклад, ККл(С)Пр форма екзоприсвоєння землі і знарядь діяльності, ККл(С)О форма ендоприсвоєння СЛСол і інститутів. На жаль, дефіцит історичних даних не дозволяє досить точно визначити субтип еволюції гомерівського суспільства

Ключові слова:цивілізаційний ареал і субареал, тип і субтип універсумної еволюції, революційні зрушення, етнокультурний синтез, доцентровість, відцентровість, влада-власність, приватне екзоприсвоєння

Ця стаття продовжує цикл публікацій, присвячених універсумній еволюції античної цивілізації і її субцивілізацій. Аналізується еволюція Мікенського цивілізаційного ареалу і революційні зрушення "темних віків". Показано, що Микенський цивілізаційний ареал, як і крито-Кікладський, належить до серединного субтипу східного типу громадської еволюції, проте, на відміну від останнього, в ньому досить виразно окреслилися прибережний і внутрішньоматерикові субареали. При переважанні їх загальних серединно-східно-західних (ССЗ) характеристик в першому порівняно висока значущість західного компонента, а тому йому притаманний серединно-західний субтип східного типу, а в другому переважає серединний компонент, що характерно для серединно-серединного субтипу східного типу еволюції.
Дорійські завоювання субмикенського періоду перервали домінування східної лінії громадської еволюції Стародавньої Греції. Палацові господарства були зруйновані, а разом з ними – відповідні суспільні форми. "Залізна революція" X–XI століть каталізувала процеси, іманентні серединному типу суспільної еволюції. У гомерівську епоху, з одного боку, про свої претензії на домінування "заявили" компоненти універсальної серединності, в тому числі технологічні патерни неполивного землеробства, скотарства, річкового і морського промислу, общинна військова демократія, КІ общинне привласнення неподільної землі, ключових знарядь діяльності і протоінститутів. З другого боку, з’являються компоненти нової, особливої серединності, наприклад, ККл(С)Пр форма екзоприсвоєння землі і знарядь діяльності, ККл(С)О форма ендоприсвоєння СЛСол і інститутів. На жаль, дефіцит історичних даних не дозволяє досить точно визначити субтип еволюції гомерівського суспільства

Ключові слова:цивілізаційний ареал і субареал, тип і субтип універсумної еволюції, революційні зрушення, етнокультурний синтез, доцентровість, відцентровість, влада-власність, приватне екзоприсвоєння

Ця стаття продовжує цикл публікацій, присвячених універсумній еволюції античної цивілізації і її субцивілізацій. Аналізується еволюція Мікенського цивілізаційного ареалу і революційні зрушення "темних віків". Показано, що Микенський цивілізаційний ареал, як і крито-Кікладський, належить до серединного
субтипу східного типу громадської еволюції, проте, на відміну від останнього,
в ньому досить виразно окреслилися прибережний і внутрішньоматерикові
субареали. При переважанні їх загальних серединно-східно-західних (ССЗ)
характеристик в першому порівняно висока значущість західного компонента,
а тому йому притаманний серединно-західний субтип східного типу, а в другому переважає серединний компонент, що характерно для серединносерединного субтипу східного типу еволюції.
Дорійські завоювання субмикенського періоду перервали домінування східної
лінії громадської еволюції Стародавньої Греції. Палацові господарства були
зруйновані, а разом з ними – відповідні суспільні форми. "Залізна революція"
X–XI століть каталізувала процеси, іманентні серединному типу суспільної
еволюції. У гомерівську епоху, з одного боку, про свої претензії на домінування "заявили" компоненти універсальної серединності, в тому числі технологічні патерни неполивного землеробства, скотарства, річкового і морського
промислу, общинна військова демократія, КІ общинне привласнення неподільної землі, ключових знарядь діяльності і протоінститутів. З другого боку,
з’являються компоненти нової, особливої серединності, наприклад, ККл(С)Пр
форма екзоприсвоєння землі і знарядь діяльності, ККл(С)О форма ендоприсвоєння СЛСол і інститутів. На жаль, дефіцит історичних даних не дозволяє
досить точно визначити субтип еволюції гомерівського суспільства.

Ключові слова:цивілізаційний ареал і субареал, тип і субтип універсумної еволюції, революційні зрушення, етнокультурний синтез, доцентровість, відцентровість, влада-власність, приватне екзоприсвоєння

Ця стаття продовжує цикл публікацій, присвячених універсумній еволюції античної цивілізації і її субцивілізацій. Аналізується еволюція Мікенського цивілізаційного ареалу і революційні зрушення "темних віків". Показано, що Микенський цивілізаційний ареал, як і крито-Кікладський, належить до серединного
субтипу східного типу громадської еволюції, проте, на відміну від останнього,
в ньому досить виразно окреслилися прибережний і внутрішньоматерикові
субареали. При переважанні їх загальних серединно-східно-західних (ССЗ)
характеристик в першому порівняно висока значущість західного компонента,
а тому йому притаманний серединно-західний субтип східного типу, а в другому переважає серединний компонент, що характерно для серединносерединного субтипу східного типу еволюції.
Дорійські завоювання субмикенського періоду перервали домінування східної
лінії громадської еволюції Стародавньої Греції. Палацові господарства були
зруйновані, а разом з ними – відповідні суспільні форми. "Залізна революція"
X–XI століть каталізувала процеси, іманентні серединному типу суспільної
еволюції. У гомерівську епоху, з одного боку, про свої претензії на домінування "заявили" компоненти універсальної серединності, в тому числі технологічні патерни неполивного землеробства, скотарства, річкового і морського
промислу, общинна військова демократія, КІ общинне привласнення неподільної землі, ключових знарядь діяльності і протоінститутів. З другого боку,
з’являються компоненти нової, особливої серединності, наприклад, ККл(С)Пр
форма екзоприсвоєння землі і знарядь діяльності, ККл(С)О форма ендоприсвоєння СЛСол і інститутів. На жаль, дефіцит історичних даних не дозволяє
досить точно визначити субтип еволюції гомерівського суспільства.

Ключові слова:цивілізаційний ареал і субареал, тип і субтип універсумної еволюції, революційні зрушення, етнокультурний синтез, доцентровість, відцентровість, влада-власність, приватне екзоприсвоєння

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію античної цивілізації, її субцивілізацій та присвячена розгляду суперечливих соціально-економічних та політичних процесів в афінському ареалі Стародавньої Греції у другій половині VIII – першій половині IV ст. до н. е. Увага акцентована на характеристиці важливих етапів державотворення в Афінах. Показано, що прискорений розвиток ринкових та товарно-грошових відносин у VII–VI ст. до н. е., каталізований, зокрема, великою колонізацією, збільшує ряди неродовитих, але багатих ремісників, торговців, купців, лихварів, фетів-боржників, сприяє витісненню патріархального рабства класичним. Поглиблений розрив між економічною роллю, що змінилася і зростає, вказаних кластерів та їх політичним безправ'ям, а також розкол евпатридів на ринковиків і традиціоналістів стимулював важливі продержавні реформи, у тому числі кодифікацію звичайного права, заснування судів, початок утворення адміністративно-територіальних округів, що не збігаються з родовим територіальним розподілом. Показано, що занепад родового ладу відбувався за участю самої родової знаті, яка переслідувала своєкорисливі інтереси, що призвело до перемоги діакріїв та зародження держави. Проаналізовано роль політичної діяльності Солона у формуванні Афінської держави, тиранії Пісістрата, реформ Клісфена – Перікла, які сприяли народженню поліса-держави. І якщо в переважній більшості випадків політичні режими дрейфують від демократії до авторитаризму та тоталітаризму, то в Афінах, навпаки, домінує демократизація. Зроблено висновок, що саме з реформами Перікла в Афінах завершується формування демократичного устрою в його класичній формі.

Ключові слова:антична цивілізація, афінський ареал, етапи державотворення, кланово-олігархічна владна група, тиранія, полісна демократія, поліс-держава, державна форма привласнення

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію античної цивілізації, її субцивілізацій та присвячена характеристиці соціально-економічної та соціальної структур класичного античного поліса, їх взаємозв’язків та суперечностей на прикладі Афін. Розглянуто зміни відносин влади-власності та ролі традиційних соціальних кластерів владної державної групи під впливом експансії демократичного інституційного порядку та зростання прошарку негромадян. Поразка династичних протоінститутів, конкуренція клановості та корпоративності, розвиток приватної власності громадян та демократичних процедур сприяли зміцненню особистого та колективного субакторів владної групи, її консолідації перед посиленням економічних позицій негромадян. Разом з тим колізія між владною групою як представником громадянської общини поліса та відносно відокремленою від неї організацією набуває нових якісних рис, у тому числі боротьби за перерозподіл централізованого надлишкового та необхідного продукту між субакторами владної групи та конвертації його частин з особисто-персонально-приватного корпоративно-кланово-колективного владно-власницького присвоєння у різні форми приватного привласнення членів владної групи. Виділено основні соціальні кластери класичного поліса (селяни, ремісники і торговці, аристократи, неродові багачі, наймані працівники, раби, громадянська община) та адекватні їм форми привласнення (особисто-кланове, кланово-приватне, кланово- та корпоративно-приватне, приватно та колективно-індивідуальне). Акцентовано увагу на між- та внутрішньокластерні суперечності з приводу привласнення надлишкового та необхідного продукту. Зроблено висновок про мережевий характер системи привласнення класичного поліса та доцільність її подальшого вивчення.

Ключові слова:античний поліс, владна група, влада-власність, соціальні кластери, форми привласнення, субактори владної групи, громадянська община, надлишковий і необхідний продукт, суперечності, мережа привласнення

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію Давньогрецької субцивілізації Античної цивілізації та присвячена характеристиці будови та структури владної державної групи, особливостям обміну її сутнісних сил на сутнісні сили громадянської общини полісу, а також боротьби її акторів за привласнення централізованого надлишкового продукту і відповідних суперечностей. Становлення та розвиток полісної демократії уможливили входження у постійний склад владної державної групи представників різних соціальних кластерів та акторів різних форм привласнення об’єктів, значне ускладнення її складу та структури. Вона стає агрегованим актором змішаного суспільно-індивідуального привласнення, а складним мережевим взаємозв’язкам субакторів її традиційного, соціально-економічного та функціонального акторів переважно відповідає взаємодія відповідних форм привласнення об’єктів. Роль первинної рушійної сили еволюції владної державної групи виконують суперечності її соціально-економічних субакторів, перетвореною формою яких (суперечностей) виступають суперечності функціональних субакторів. Використання потенціалу трудової теорії вартості та загальної теорії цінності дозволило визначити умови та зміст еквівалентного та нееквівалентного обміну олюдненими та опредметненими сутнісними силами між владною державною групою та громадянською общиною поліса, а також загальносуспільну, синерго-суспільну, владно-власницьку та експлуататорську складові централізованого, надлишкового та необхідного продукту. Незважаючи на очевидний прогрес, владній державній групі не вдалося досягти рівня складності та самоорганізації, адекватного такій громадянській общини поліса, оскільки дієвість механізмів реалізації загальносуспільних та синерго-суспільних інтересів поступалася реалізації інтересів приватних, кланових та корпоративних.

Ключові слова:античний поліс, громадянська община, владна державна група, традиційний, соціально-економічний, функціональний актори, змішане суспільно-індивідуальне привласнення, еквівалентний, нееквівалентний обмін сутнісними силами, надлишковий, додатковий і нео

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію Давньогрецької субцивілізації Античної цивілізації та присвячена переважно соціально-економічній та інституційно-політичній характеристиці доцентрово-інтеграційних моделей Афінської архе та Пелопоннеського союзу. На відміну від Делоської симмахії з її переважно гетерархічними зв’язками, для розвиненої Афінської архе характерна переважно ієрархічно-синархічна модель інтеграції, загалом адекватна унітарно-федеративному держав-ному устрою. Важливими доцентровими факторами стали універсумна міць Афін, досить розвинена опосередкована (торгово-ринкова) ускладнена проста кооперація між полісами, їхня відома інституційна та культур-на спільність. Саме в цей період були закладені досить значущі блоки у фундамент майбутніх міждержавних відносин – принцип суверенітету держави, начала (основи) міждержавного договірного права, порядок взаємного обміну цивільними правами, норми арбітражу, зачатки концепції ней-тралітету та ін. Серед причин розпаду архе слід акцентувати егоїстич-не використання владною державною групою Афін централізованого над-лишкового, додаткового та необхідного продукту, що не забезпечувало реалізації об’єктивних загальносуспільних, синерго-суспільних, загальносоюзних та синерго-союзних інтересів.
Використовуючи історичні особливості становлення Спарти, її родовій знаті вдалося успішно блокувати демократичні реформи афінського типу та зберегти олігархічний характер державної влади. Військово-мобілізаційний характер організації спартанської громади дозволяв владній групі частково реалізовувати загальносуспільні інтереси громадян у підтримці статус-кво у відносинах з неповноправними, проте не гарантував адекватної реалізації синерго-суспільних інтересів як відображення взаємодії інтересів різних кластерів поліса, а також загальносуспільних інтересів – спільних для всіх кластерів поліса, а не лише для кластерів громадян. Подібні процеси були характерні для більшості полісів Пелопоннеського союзу, що зумовило як гетерархічну модель його інтеграції, так і її нестійкість перед зовнішніми викликами.

Ключові слова:античний поліс, архе, союз, інтеграційна модель, унітарно-федеративний устрій, гетерархічні, синархічні, ієрархічні зв’язки, демократія, олігархія, форми привласнення, обмін сутнісними людськими силами, соціально-економічні суперечності