№ 2026/1

Стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію давньогрецької субцивілізації в межах Античної цивілізації та присвячена характеристиці її духовності та культури у контексті складних процесів привласнення сутнісних людських сил. Показано, що в ранній період у Стародавній Греції, як і на Сході, паралельно-послідовно розвивалися фетишизм, тотемізм, анімізм, полідемонізм, але, на відміну від Сходу, давньогрецький олімпійський політеїзм характеризується яскраво вираженим антропоморфізмом, а жрецтво так і не перетворилось у замкнену привілейовану касту через відсутність єдиної державності. Пізніше зміцненню релігії сприяло становлення змішаного суспільно-індивідуального привласнення народними зборами та владною групою більшості загальнополісних об'єктів, у тому числі протоінститутів та власне інститутів релігії. Доведено, що об'єктивна діалектика загальноцивілізаційного та особливого давньогрецького, конкретно-історичного начал привласнення народжує філософію та науку в їх класичному розумінні на тлі демократизації полісів, Великої колонізації та обмежених доцентрових можливостей міфології та релігії. Акцентовано серединне місце філософії між релігією та наукою. Сформульовано припущення, що космогонічні побудови перших філософів та вчених навіяні переважно механістичним сприйняттям поліса та не цілком усвідомленим прагненням до вдосконалення його організації. Більш складні, серединно-синтетичні форми філософського дискурсу, взаємодії науки і релігії визрівають пізніше, - у діалектичних ученнях Платона та Арістотеля, які відповідали ускладненню будови поліса та системи привласнення його об'єктів. За Платоном, поліс неможливий без вільних громадян, і більшість з них не може бути зацікавлена в його загибелі, втраті незалежності, бо разом з ним кане в Лету змішане суспільно-індивідуальне привласнення ними їхнього громадянського статусу. Ця загибель може стати неминучою, якщо приватні інтереси більшості візьмуть гору над загальнополісними інтересами. Тому імперативною постає очолювана філософами ідеальна держава, в якій інтереси гармонізовані та оптимізовані. Охарактеризовано прихильність Арістотеля методології серединності, яка у його вченні постає багатоликою, універсумною, сутнісною, відносною. Це дозволило йому уявити поліс як особливу економічну систему, в якій взаємодіють домашнє і державне господарство, економія і хрематистика, товарний обмін, товарно-грошовий обіг і рух грошей як капіталу. Арістотель вперше окреслює предметний простір економічної науки проблематикою багатства у двох його формах – справжній натуральній та уявній грошовій. З позицій історичного синтезу всезагальності та серединності, суспільствізації та індивідуалізації в системі привласнення давньогрецького поліса розглянуто основні здобутки в галузі античної літератури, театру, архітектури та скульптури, прикладного мистецтва. Зроблено висновок, що античній духовності та культурі притаманна складна тріалектика серединності, східності та західності з домінуванням серединності, що забезпечило універсумні підстави, з одного боку, її експансії, народження та розвитку еллінізму, а з іншого – її всесвітньо-історичної значущості, яку неможливо заперечувати, навіть володіючи солідним багажем сучасного знання про найбагатші скарби людської цивілізації.

Ключові слова:Стародавня Греція, Антична цивілізація, олімпійський політеїзм, змішане суспільно-індивідуальне привласнення, серединність, інтереси, духовність, культура, філософія, наука, мистецтво.