Важливим елементом прискорення соціально-економічного розвитку України є ефективна державна інноваційна політика, яка здатна забезпечити реалізацію інноваційної моделі розвитку та сприяти сталому розвитку країни. В Україні задекларовано опанування такої політики, але реальних кроків зроблено замало.
Метою статті є аналіз реалізації інноваційного потенціалу України та розроблення трансмісійного механізму його державного регулювання через Стратегію інноваційного розвитку. Під час викладу основного матеріалу було використано графічний метод, метод порівняння та індексний метод.
У результаті проведеного дослідження було обґрунтовано необхідність удосконалення підходів до розробки системи державного регулювання та підтримки інноваційного розвитку України. Аналіз результатів стратегій інноваційного розвитку України дав змогу зробити висновок, що в Україні було реалізовано песимістичний сценарій інноваційного розвитку, хоча запропонована методика визначення індексу реалізації інноваційного потенціалу свідчить про позитивну тенденцію щодо реалізації інноваційного потенціалу. У розробленому трансмісійному механізмі державного регулювання інноваційного розвитку в Україні було визначено необхідні елементи Стратегії інноваційного розвитку.
Теоретичне застосування результатів дослідження пов’язане зі структурою Стратегії інноваційного розвитку, а запропонована методика є варіантом практичного застосування.

Ключові слова:Ключові слова: інноваційний розвиток, стратегія, інноваційна політика, індекс реа-лізації інноваційного потенціалу, трансмісійний механізм.

Проаналізовано два аспекти правил політики уряду – теоретичний та прикладний – й зроблено акцент на правилах фінансування освітньої сфери. Важливість дослідження правил політики та їх використання в процесі прийняття рішень визначається передусім тим, що саме правила змушують органи публічного управління працювати на довгострокову перспективу та роблять ці органи більш відкритими. Метою дослідження є вирішення наукової проблеми уточнення змісту та розмежування двох зазначених аспектів правил політики уряду на загальному та конкретному (освітньому) рівні. Сформульована мета дослідження є особливо актуальною для національних економік з незавершеними інституційними реформами, до яких належить українська економіка. Адже визнання та реалізація правил стає осердям інституційних реформ. Методологічною основою дослідження стали декілька незаперечних ідей, які вже зараз формують теоретичний фундамент аналізу правил макроекономічної політики. Теоретичний аспект правил політики спирається на досвід у царині досліджень і фіскальних, і монетарних правил. Його вдосконалення пов’язано не лише з конкретною формою (способом) подання правил, а й з їх імплементацію у теоретичні моделі загальної рівноваги та економічного зростання. Прикладний аспект правил фінансування освіти передбачає перетворення їх в інструмент публічного управління. Це, на думку авторів, означає публічне визнання та законодавче оформлення урядом певних цільових показників, їх індикаторів та макрофінансових залежностей, а також дотримання певних процедур на виконання правил, застосування санкцій та ідентифікацію суб’єктів відповідальності. Обґрунтоване правило в освітній сфері дає відповідь на питання, як повинні змінюватись певні показники фінансування освіти при зміні макроекономічних та інших показників, що визначають стан націо-нальної економіки та суспільства. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в імплементації фінансових правил у сфері освіти у вигляді рівнянь в процес макроекономічного аналізу. Практичне значення результатів полягатиме в окресленні проблем інституалізації правил політики та формулюванні пропозицій з їх реалізації в освітній сфері. Усвідомлення змісту правил фінансування освіти, їх доцільна інституціоналізація стає важливим елементом публічного управління будь-якою національною економікою з огляду на особливу роль, яку виконує освіта.

Ключові слова:правила політики, фіскальні правила, монетарні правила. освітня сфера, інституціоналізація правил політики