На основі аналізу показників середніх та дисперсійних значень інфляції, безробіття та зростання ВВП за 1971–2006 роки виявляються системні риси монетарної політики ФРС та ЄЦБ, які порівнюються у світлі сучасної монетарної теорії та проблем глобалізації. Стверджується, що обидва центробанки реалізують політику цінової стабільності, однак ЄЦБ є більш консервативним. Існує генетичний зв’язок між політикою Бундесбанку та політикою ЄЦБ у порівнянні з ФРС.

Ключові слова:

Проаналізовано теоретичні підходи до проблеми координації фіскальної та монетарної політики. На основі емпіричного аналізу встановлено такий характер мікс-політики: фіскальна політика виконує роль автоматичного стабілізатора, а монетарна забезпечує цінову стабільність, унаслідок чого перша є гнучкою, а друга – консервативною. Це явище може детермінуватися глобалізацією, остання ж не є такою потужною, щоб справляти уніфікуючий уплив на варіанти мікс-політики у розвинених країнах.

Ключові слова:

Запропоновано пристосування теорії оптимальних валютних зон до сучасних тенденцій у сфері коливань глобальної ліквідності. Доведено, що симетрія фінансових систем, спільність підходів до забезпечення макрофінансової стабільності та макроекономічних реакцій на фінансовий цикл є важливим критерієм оптимальності сучасної валютної зони. Аргументовано переоцінку стабілізаційної ролі валютного курсу в умовах шоків глобального попиту.

Ключові слова:

Виявлено основні макрофінансові ризики дивергенції Європейського валютного союзу (ЄВС). Стверджується, що фактор очікування вигод від участі у валютному союзі є важливим з точки зору асиметричного розвитку фінансового та кредитного циклів. Після кризи брак симетричного доступу до фінансування слід розглядати як продовження макрофінансових ризиків дивергенції. Модернізація макроекономічної політики в ЄВС повинна спиратись на інтеграцію маастрихтських критеріїв з принципами макрофінансового підходу.

Ключові слова:

Здійснено огляд сучасних напрямів розвитку теорії оптимальних валютних зон у контексті посткризової дестабілізації ЄВС. Стверджується, що відповідність критеріям оптимальності має включати симетричність у підтриманні конкурентоспроможності та розвитку фінансового циклу в умовах, коли країни-учасниці перебувають на різних стадіях реальної конвергенції. Поєднання спільної монетарної політики з децентралізованою системою макрофінансового нагляду за системними ризиками є кращою альтернативою гнучким курсам за високого рівня фінансової інтеграції.

Ключові слова:

Виявлено контроверсійну роль фіскальної політики у забезпеченні оптимальності валютної зони. Показано, що подолання розбіжностей між фіскальною конвергенцією та стабілізаційною можливістю реагувати на асиметричні шоки в теорії зво-диться до питань створення фіскального союзу. Доводиться, що специфікою кризи в ЄВС є поєднання втрати фіскальної дисципліни, фінансових дисбалансів та асиметричної втрати конкурентоспроможності в середовищі низьких реальних відсоткових ставок. Підтверджено припущення, що наявність можливостей для стабілізаційної реакції на асиметричні шоки коріниться у проведенні політики зниження державного боргу. Поведінка теоретичного показника "маастрихтський первинний баланс бюджету" продемонструвала, що зниження реальних відсоткових ставок створювало сприятливе підґрунтя для розширення можливостей фіскальної політики реагувати на шоки, однак така можливість була втрачена через брак фіскальної дисципліни. Обґрунтовується, що система централізованих трансфертів є політико-інституціонально вразливою з огляду на перебування країн-учасниць на різних стадіях реальної конвергенції. Централізація повинна відбуватись за рахунок посилення правил, які би націлювали на зниження державного боргу після того, як він зріс із стабілізаційною метою. Система страхування суверенних ризиків повинна існувати як крайній випадок і спиратись на принцип обумовленого кредитування.

Ключові слова:фіскальна політика, теорія оптимальних валютних зон, фіскальна конвергенція, фіскальний союз, дивергенція ЄВС

Макроекономічні та інституційні викривлення в багатих на ресурси країнах потенційно мали би виступати стримуючим фактором фінансового розвитку, що відзначається в ряді емпіричних робіт. Однак, у статті показано, що за індексом фінансового розвитку такі країни перебувають на середньосвітовому рівні. Неоднорідність сировинних економік може бути поясненням цього. Зроблено припущення, що основою такої неоднорідності є поєднання політичного режиму та здатності до нагромадження валютних резервів як інституційного прояву характерних рис розподілу ресурсної ренти. Виявлено однозначний обернений зв’язок між рівнем демократії та ресурсним багатством. Доведено, що здатність нагромаджувати резерви є свідченням того, як інститути запобігають марнуванню ренти у випадку високого рівня ресурсного багатства. У випадку помірного чи незначного ресурсного багатства акцент має робитись на політиці сприяння фінансовому розвитку за рахунок підвищення якості інститутів, що в сукупності із більш гнучким курсом дозволить підтримувати макростабільність за нижчого рівня валютних резервів.

Ключові слова:ресурсне багатство, сировинний експорт, політичний режим, валютні резерви, фінансовий розвиток, якість інститутів, монетарний режим, між-часові заощадження

Гіпотетично фактор сировинного багатства мав би бути достатньо вагомим у мотивації до інтенсивності використання макропруденційних інструментів. Ця гіпотеза тестується емпірично на основі вибірки зі 117 країн та 38 країн багатих на ресурси. В загальному вона підтверджується, беручи до уваги результати регресійного аналізу. Однак перехід на макропруденційне регулювання в країнах з плаваючим курсом та таргетерами інфляції виглядає більш активним. Групування сировинних економік за принципом "політичний режим – режим обмінного курсу" дозволив виділити три модальності макропруденційної політики: вона є свідченням розвитку контрциклічних інструментів поза акцентом на сировинному факторі проциклічності фінансової системи (демократії); вона є продовженням політики регулювання потоків капіталу (слабкі демократії); вона є способом забезпечення стабільності та контролю за фінансовою системою (автократії). Робиться висновок про необхідність посилення уваги до сировинного фактора фінансової нестабільності як орієнтиру розвитку макропруденційного інструментарію в Україні.

Ключові слова: макропруденційна політика, сировинні економіки, фінансова стабільність, потоки капіталу, зовнішні шоки.

На основі проведеного поведінкового експерименту розглянуто ефективність самостимулюючих екологічних режимів у неусталених економічних системах. Показано, що раціональний вибір як методологічна основа не завжди є достатньою передумовою для розробки дієвих екологічних режимів. Обґрунтовано, що початковий рівень добробуту може обумовлювати преференції економічних суб’єктів щодо екологічних благ. Відзначено, що в умовах низької пріоритетності суспільного добробуту та екології, на індивідуальному рівні відсутні підстави вважати, що колективні дії щодо збільшення пропозиції екологічних благ будуть успішними. Виявлено, що потенціал реплікації альтруїстичних стратегій є доволі слабким, і вони майже цілковито нівелюються рентозагарбницькою поведінкою, при цьому колективні дії не генерують належний емер-джентний порядок, в рамках якого опортуністична поведінка підпадала б під суворіші обмеження. Загалом, результати експерименту засвідчують про посилення ефекту розриву між індивідуальним раціональним рентозагарбницьким вибором і колективним результатом, що призводить до деградації екології, що відповідно ставить під сумнів доцільність створення децентралізованого механізму з фінансування блага "чиста екологія" в Україні. Обґрунтовано, що в короткостроковому періоді потенційно успішними будуть саме ті інструменти екологічної політики, котрі ґрунтуватимуться на використанні залучення індивідів до отримання благ від реалізації такої політики та підштовхування їх. У довгостроковому періоді покращення ситуації в царині пропозиції екологічних благ може ґрунтуватись на змінах в преференціях, котрі не завжди жорстко обумовлені рівнем доходу, зокрема екологічна політика повинна бути причетною до тих змін в інституційній якості та освіті, які були б релевантні змінам у преференціях.

Ключові слова:поведінковий експеримент, суспільні блага, екологічний режим, раціональний вибір, преференції економічних суб’єктів

На основі проведеного поведінкового експерименту розглянуто ефективність самостимулюючих екологічних режимів у неусталених економічних системах. Показано, що раціональний вибір як методологічна основа не завжди є достатньою передумовою для розробки дієвих екологічних режимів. Обґрунтовано, що початковий рівень добробуту може обумовлювати преференції економічних суб'єктів щодо екологічних благ. Відзначено, що в умовах низької пріоритетності суспільного добробуту та екології, на індивідуальному рівні відсутні підстави вважати, що колективні дії щодо збільшення пропозиції екологічних благ будуть успішними. Виявлено, що потенціал реплікації альтруїстичних стратегій є доволі слабким, і вони майже цілковито нівелюються рентозагарбницькою поведінкою, при цьому колективні дії не генерують належний емерджентний порядок, в рамках якого опортуністична поведінка підпадала б під суворіші обмеження. Загалом, результати експерименту засвідчують про посилення ефекту розриву між індивідуальним раціональним рентозагарбницьким вибором і колективним результатом, що призводить до деградації екології, що відповідно ставить під сумнів доцільність створення децентралізованого механізму з фінансування блага "чиста екологія" в Україні. Обґрунтовано, що в короткостроковому періоді потенційно успішними будуть саме ті інструменти екологічної політики, котрі ґрунтуватимуться на використанні залучення індивідів до отримання благ від реалізації такої політики та підштовхування їх. У довгостроковому періоді покращення ситуації в царині пропозиції екологічних благ може ґрунтуватись на змінах в преференціях, котрі не завжди жорстко обумовлені рівнем доходу, зокрема екологічна політика повинна бути причетною до тих змін в інституційній якості та освіті, які були б релевантні змінам у преференціях.

Ключові слова: поведінковий експеримент, суспільні блага, екологічний режим, раціональний вибір, преференції економічних суб'єктів

Прояснено, що змінні, які характеризують якість інститутів, часто протиставляються змінним, які є атрибутами культури. Розглянуто проблему зв’язку між незалежністю центробанків та інфляцією. Відзначено, що, з одного боку, культура визначає преференції, які мають конвертуватися в суспільний вибір, з іншого боку, від якості інститутів залежить те, наскільки фактичні політики відповідають запитам суспільства в розумінні підтвердження взятих зобов’язань. Висунуто гіпотезу, що якість інститутів повинна краще пояснювати поведінку інфляції. Досліджено, що культурні атрибути можуть різноспрямовано впливати на макроекономічну результативність регуляторів. Якість інститутів може суттєво викривлювати зв’язок між культурою, преференціями та суспільним вибором. Ця гіпотеза тестується емпірично шляхом почергового додавання до базової регресійної моделі з набором змінних якості інститутів та дизайну мікс-політики змінних, що характеризують цінності (Світова карта цінностей) та культурні атрибути за Хофстеде. Виявлено, що верховенство права найбільш щільно кореспондує з ціновою стабільністю. Незалежність центробанків також є контрінфляційною, як це передбачає традиційна теорія. Це саме стосується фіскальних буферів та меншої сировинної залежності. Політичний режим загалом також важливий, а фракційність суспільства демонструє неоднозначний результат. Цінності виживання є проінфляційними в демократіях. Дистанція влади за певних умов може бути контрінфляційною всупереч традиційному погляду. Встановлено, що зв’язок між культурними атрибутами та інфляцією не завжди очевидний і повинен трактуватись у контексті інших інституційних змінних. Зроблено висновок, що змінні, які більше наближені до реального політичного процесу, більшою мірою визначають макроекономічний результат, тому якість інститутів та інституціональний дизайн регуляторів є вагоміші за культурні фактори потенційних макроекономічних преференцій.

Ключові слова:незалежність центральних банків, інфляція, якість інститутів, культурні атри-бути, верховенство права, політичні режими

Поява криптовалют відновила дискусії про перспективи монетарного порядку та роль центральних банків у ньому. В конкуренції між грошовими формами зростає роль функціональності, а сам платіжний простір може виявитись фрагментованим з подальшим зниженням ефективності монетарної політики. Цифрова валюта центробанків (CBDC) розглядається монетарними органами як спосіб відповісти на технологічні виклики та заповнити провал ринку, пов’язаний з окремими недосконалостями цифрових валют приватної емісії. Успіх тієї чи іншої грошової форми залежить від довіри як прояву колективного досвіду. В статті ставиться питання про те, чи мають центробанки перевагу над цифровими валютами приватної емісії з міркувань довіри в умовах, коли вірогідно зміни вікової структури населення мають значення для поширення фінтеху. На основі емпіричного аналізу виявлено, що економічні агенти не ототожнюють цифрові валюти центробанків і приватної емісії. Інфляційний досвід спонукає до більшої довіри щодо останніх, тоді як рівень незалежності центробанків та цінова стабільність не є факторами кращої довіри до CBDC. Інституціональні характеристики країн також не вказують на те, що успішні центробанки можуть скористатися «парасолькою» довіри до власних цифрових валют, а фактори технологічної просунутості не виявляють явної значимості. Соціальний капітал краще працює на користь довіри до цифрових валют приватної емісії. При цьому вікова структура населення є сильним фактором, завдяки якому у суспільствах з більшою часткою молодих цифрові валюти (чи то централізовані, чи то приватної емісії) користуються більшою довірою. Зроблено висновки, що в ситуації, коли довіра до цифрових грошей не спирається на інституційні фактори, які історично перебували в основі забезпечення стабільності монетарного порядку, створюються передумови для підвищення його вразливості. В умовах зростаючої ролі вікової структури як фактора довіри до цифрової форми грошей якість соціальних взаємодій ставатиме принципово важливою інституційною передумовою стабільності монетарного порядку.

Ключові слова:цифрові валюти центральних банків, довіра до грошей, криптовалюти, вікова структура населення, якість інститутів